Складіть, будь ласка, план до оповідання «Ласочка» всім буду вдячна … Ласочка. Так сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли припутні*, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро… хря-хря… Арсен знав, що то вепри з виводками вепренят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища… А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся. Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима. Потім перевело погляд у задок човна і облизнулося: на дні, засланім травою, лежала риба.— Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею поколіну. Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло. — Бойове,— сказав Арсен.— То що тобі — рибки закортіло? Лисеня тоненько пискнуло.— Ну, на вже,— Арсен трохи подумав і додав: —Ласочка… Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.— Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживу. А коли озирнувся, лисеняти вже не було. Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув рибину. Одну, бо лисеня більше не просило. Роз'єднай слова і прочитай. Таквонийпотоваришували. Незабаромлисенявже знало; щойогозватиЛасочкаіщоколиАрсенкаже: «Встань! » або «Ляж! », тотребавстатийболягти. Знало такожіте, щорибаінколинеклює. Сидить-сидитьАрсен, апоплавкинайоговуд каханіворухнуться. Тоді Ласочка нескімлилаінемолотилахвостикомпоземлі, якзавжди, побачившиучовнірибу, алягалавтравуіждала. Арсенові набридалодивитисянанерухоміпоплавки, івінчасто-густозасипав. Сидить і спить. А якось чує крізь сон: Ласочка дзяволить*. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде*, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив удочку, смик — є окунь.— На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його і розбудить. Так вони й рибалили вдвох. Потім настала довга-довга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі. Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу? А весною, коли крига скресла і сонце вгріло землю, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува, Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає… А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня.— Ласочко? — невпевнено покликав Арсен. Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотилахвостиком по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибку, облизнулося й тихенько заскімлило.— Те-те-те… — весело сказав Арсен.— Це що ж виходить: я увесь ваш рід годуватиму? І кинув на кручу рибину. Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками… З того часу вони рибалили втрьох.
